Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовищ характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база, відході виробництва тощо. Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочий місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.
Але з точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни недоцільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», ще містять суто побутове чи суто виробниче середовище з кількох причин.
По-перше, для цього існують спеціальні науки та навчальні дисципліни, такі як комунальна гігієна, гігієна праці, охорона праці, інженерна психологія, ергономіка.
По-друге, вище було зазначено, що в центрі уваги безпеки життєдіяльності є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин чи хвилин знаходиться в різних елементах цього середовища. Так, прокинувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її оточують < побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електробритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середовища. Перейшовши поріг прохідної, вона вже потрапляє в умови виробничого середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи в плавальному басейні, навіть у міському парку чи в гостях у друзів нас оточують різні елементи, які характеризуються різними параметрами.
По-третє, дуже часто ми навіть не можемо визначити, до якої категорії слід віднести те чи інше середовище, тому що є дуже багато видів діяльності, коли робота виконується в домашніх умовах. І якщо раніше до такої категорії працівників відносилась порівняно обмежена кількість людей, передусім творчих професій або кустарі-надомники, то зараз такий різновид праці значно зріс завдяки можливостям комп’ютерних інформаційних, технологій.
По-четверте, можна навести безліч прикладів, коли дві людини, перебуваючи поруч, тобто в абсолютно однакових умовах середовища, вважаються такими, що належать до різних його видів, один — у побутовому, другий — у виробничому Наприклад, покупець і продавець магазину, пасажир та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і перехожий, що проходив або зупинився поруч.
Нормальна життєдіяльність людини вагомо залежить від умов зовнішнього середовища, зокрема виробничого. Адже в процесі трудової діяльності на організм людини чиниться своєрідний „тиск” несприятливими виробничими факторами, що прямо чи опосередковано впливає на її здоров’я та працездатність. Серед виробничих факторів прийнято розрізняти небезпечні та шкідливі.
Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.
Шкідливий виробничий фактор — виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я, зниження працездатності працівника.
Небезпечні та шкідливі виробничі фактори за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.
До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони;
підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.
До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на:
— загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму;
— подразнюючі, що викликають подразнення дихального тракту та слизових оболонок;
— сенсибілізуючі, що діють як алергени;
— канцерогенні, що викликають ракові захворювання;
— мутагенні, що призводять до змін наслідкової інформації;
— такі, що впливають на репродуктивну (дітонароджувальну) функцію.
До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні грибки та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).
До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).
Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.
Залежно від наслідків впливу на працюючих шкідливих та небезпечних виробничих факторів розрізняють виробничі травми, професійні захворювання та професійні отруєння, внаслідок яких може відбутись зниження або втрата працездатності (тимчасова чи постійна, повна чи часткова), можливий і фатальний кінець.
Виробнича травма – – порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії виробничих факторів.
Професійне захворювання — патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов’язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.
Професійне отруєння — це порушення стану здоров’я в результаті дії шкідливих речовин при їх проникненні в організм людини у виробничих умовах. Довготривалий вплив незначних доз шкідливих речовин (однак дещо вищих за ГДК)” призводить до хронічних отруєнь. Проникнення в організм великої кількості шкідливих речовин за короткий час (не більше доби) спричинює гострі отруєння.
Будь-якій виробничій діяльності людини притаманний так званий енергетичний компонент. Праця, скажімо гірника чи верстатника, як і наукового працівника чи вчителя завжди характеризується виконанням певної „зовнішньої” роботи, що передбачає і супроводжується деякими енергетичними витратами. Зрозуміло, що обсяги цих витрат для кожної професійної діяльності можуть відрізнятись, інколи навіть суттєво. Враховуючи це, було запропоновано класифікувати окремі види роботи за розмірами енерговитрат, необхідних для їх виконання. В таблиці 4.1 наведено поділ робіт на категорії (легкі, середньої важкості, важкі) залежно від енерговитрат організму.
Проте, взято ізольовані, витрати енергії не можуть бути безумовним критерієм для оцінки будь-якої виробничої діяльності. Так, інтенсивна розумова робота, хоча й характеризується незначними енергетичними витратами, однак відрізняється, як правило, значним нервово-емоційним напруженням. Тому для більшої достовірності виробничу діяльність необхідно оцінювати комплексно, враховуючи як механічний, так і психічний компонент, хоча частка цих компонентів у різних видах діяльності людини неоднакова. Під час фізичної праці переважає м’язева діяльність (механічний компонент), а під час розумової — активізуються процеси мислення (психічний компонент).
Розглянемо детальніше характеристику фізичної та розумової діяльності людини.
Фізична діяльність визначається, в основному, роботою м’язів, до яких в процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та видалення продуктів окислення. Цьому сприяє, перш за все, активна робота серця та органів дихання. Так частота серцевих скорочень, яка в стані спокою становить 65—70 скорочень за хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150—170. Легенева вентиляція, що складає 6—8 літрів повітря на хвилину у стані спокою може досягати 150 л/хв під час важкої фізичної роботи. Значні фізичні навантаження зумовлюють суттєві зміни і в деяких інших органах та системах організму людини.
М’язова робота має статичний та динамічний характер. При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергії, однак меншою мірою, ніж при динамічній роботі. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів та відсутністю умов для кровообігу. Динамічна робота є менш виснажливою з огляду на те, що скорочення та напруження м’язів мають переривчастий характер. Чергування напруженої роботи м’язів та відпочинку сприяє повноцінному кровопостачанню.
Працездатність людини при фізичній роботі залежить від низки чинників: індивідуальних особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку, професійної підготовки.
Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов’язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5—10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.
Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується. Ергономіка (від др.-греч. ????? — робота и ????? — закон) — відповідність праці фізіологічним і психічним можливостям людини, забезпечення найбільш ефективної роботи, що не створює загрози для здоров’я людини і виконуваною при мінімальній витраті біологічних ресурсів. Ергономіка – це наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах його діяльності в сучасному виробництві. Основний об’єкт дослідження ергономіки – система “людина-машина”
Історія
Ергономіка виникла в 1920-х роках у зв’язку із значним ускладненням техніки, якою повинна управляти людина в своїй діяльності. Перші дослідження по ергономіці почали проводитися у Великобританії, США і Японії. Термін ергономіка був прийнятий у Великобританії в 1949 році, коли група англійських учених поклала початок організації Ергономічного дослідницького суспільства. У СРСР в 20-і роки пропонувалася назва ергологія, в США раніше було власне найменування — дослідження людських чинників, а у ФРН — антропотехніка, але в даний час найбільшого поширення набув англійський термін.
Сучасність
Останнім часом ергономіка відходить від класичного визначення і перестає бути строго пов’язана з виробничою діяльністю. Визначення, прийняте Міжнародною Ергономічною Асоціацією (IEA) в 2007 році: «Ергономіка — це область додатка наукових знань про людину до проектування предметів, систем і оточень, використовуваних їм».
Розділи ергономіки
Ергономіка вивчає дії людини в процесі роботи, швидкість освоєння ним нової техніки, витрати його енергії, продуктивність і інтенсивність при конкретних видах діяльності. Сучасна ергономіка підрозділяється на мікроергономіку, мідіергоноіику і макроергономіку
• Мікроергономіка (інколи її невірно згадують як мініергономіку) займається дослідженням і проектуванням систем «людина-машина». Зокрема, проектування інтерфейсів програмних продуктів знаходиться у веденні мікроергономіки.
• Мідіергономіка займається вивченням і проектуванням систем «людина-колектив», «колектив-організація», «колектив-машина», «людина-мережа». Саме мидиэргономика досліджує виробничі взаємодії на рівні робочих місць і виробничих завдань. До ведення мидиэргономики, зокрема, відноситься проектування структури організації і приміщень; планерування і встановлення розкладу робіт; гігієна і безпека праці.
• Макроергономіка досліджує і проектує загальніші системи, такі як «людина-суспільство», «організація-система організацій».
Види сумісності середовища “людина-машина”
• Антропометрична сумісність – облік розмірів тіла людини, можливості огляду зовнішнього простору, положення оператора при роботі.
• Сенсрмоторна сумісність – облік швидкості моторних операцій людини і його сенсорних реакцій на різні види подразників.
• Енергетична сумісність – облік силових можливостей людини при визначенні зусиль, що додаються до органів управління.
• Психофізіологічна сумісність – облік реакції людини на колір, колірну гамму, частотний діапазон сигналів, що подаються, форму і інші естетичні параметри машини.
Підходи
При вивченні і створенні ефективних керованих людиною систем, в ергономіці використовується системний підхід. Для оптимізації керованих людиною систем ергономіка використовує результати досліджень в психології, фізіології (особливо нейрофізіології), гігієни і безпеки праці, соціології, культурології і багатьох технічних, інженерних і інформаційних дисциплінах. Деякі терміни ергономіки стали широко вживатися в побуті, наприклад, человекоча?с (міра тимчасової ємкості діяльності). В даний час відкриття ергономіки використовуються не лише на виробництві, але також в побуті, в спорті і навіть в мистецтві.
Організація робочого місця
При організації робочих місць необхідно враховувати те, що конструкція робочого місця, його розміри і взаємне розташування його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіологічним і психофізіологічним даним людини, а також характеру.
Вибір положення того, що працює
При виборі положення що працює необхідно враховувати:
• фізичний тягар робіт;
• розміри робочої зони і необхідність пересування в ній що працює в процесі виконання робіт;
• технологічні особливості процесу виконання робіт.
Робоче місце для виконання робіт стоячи організовується при фізичній роботі середнього тягаря і важкою. Якщо технологічний процес не вимагає постійного переміщення що працює і фізичний тягар робіт дозволяє виконувати їх в положенні сидячи, в конструкцію робочого місця слід включати крісло і підставку для ніг.
Просторова компоновка робочого місця
Конструкція робочого місця повинна забезпечувати виконання трудових операцій в зонах моторного поля залежно від необхідної точності і частоти дії:
• виконання трудових операцій “дуже часто”(2 і більш за операції в хвилину) і часто (менше 1 операції в хвилину) повинно виробляється в межах зони легкої досяжності і оптимальної зони моторного поля;
• виконання рідкий трудових операцій допускається в межах зони досяжності моторного поля.
Розмірні характеристики робочого місця
Конструкція робочого місця повинна забезпечувати оптимальне положення що працює, яке досягається регулюванням:
• висоти робочої поверхні;
• висоти сидіння;
• висоти простору для ніг;
• висоти підставки для ніг.
Взаємне розташування робочих місць
Взаємне розташування і компоновка робочих місць повинні забезпечувати безпечний доступ на робоче місце і можливість швидкої евакуації в разі небезпеки.
Розміщення технологічного і організаційного оснащення
• на робітнику місць не повинно бути нічого зайвого, все необхідне для роботи повинно знаходиться в безпосередній близькості від того, що працює, розміщення оснащення повинне виключати незручні пози працівника;
• ті предмети, якими користуються частіше, маються в своєму розпорядженні ближчим за ті предмети, якими користуються рідко;
• ті предмети які беруться лівою рукою повинні знаходиться зліва, а ті предмети що беруться правою рукою – справа;
• небезпечніша, з точки зору травмування, оснащення повинне розташовуватися вище за менш небезпечне оснащення; проте при цьому слід враховувати, що важкі предмети при роботі зручніше і легко опускати, чим піднімати.
• робоче місце не повинне захаращуватися заготовками і готовими деталями.
Огляд і спостереження за технологічним процесом
Конструкція і розташування засобів відображення інформації, застережливих про виникнення небезпечних ситуацій, повинні забезпечувати безпомилкове, достовірне і швидке сприйняття інформації. Акустичні засоби відображення інформації слід використовувати, коли зоровий канал переобтяжений інформацією, в умовах обмеженої видимості, монотонної діяльності.